Як іноземці воюють за Україну
Ірландська відчайдушність, колумбійська охайність, британська організованість та японська самодисципліна: війна й побут Інтернаціонального Легіону оборони України
Ростислав Федорко – непересічна особистість. Коло його зацікавлень охоплює найрізноманітніші сфери: від точних наук, технічних знань та іноземних мов до академічного вокалу й культури аніме. Чоловік боровся за Українську справу в якості громадського активіста, встиг відзначитися на культурному фронті, не цурався волонтерської діяльності і шляху добровольця. Усе це, традиційно, на високому рівні, з досить вагомими результатами. Та Ростислав вирішив, що робить для української справи не- достатньо, тож приєднався до Збройних Сил і вже другий рік воює у лавах Інтернаціонального легіону оборони України. Пропонуємо читачеві яскраві спостереження легіонера про особистостей, які прибули з різних куточків планети, щоби зброєю та хоробрістю підтримати українців у боротьбі проти російських загарбників.
У 2013 році Ростислав приїхав до столиці, щоби навчатися в Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського. Згодом він став активним учасником Революції Гідності, і з того часу громадська активність займала ключове місце в житті патріота:
- Тоді я боровся за Україну невійськовими способами. Це була культурна та громадська активність. Ми популяризували українське як могли. В принципі, війна стала логічним продовженням мого життя, – підсумовує легіонер.
Під час Антитерористичної операції Ростислав займався волонтерською діяльністю – допомагав батальйону “Свята Марія”. Активно цікавився перекладом. Він самостійно вивчив англійську мову настільки добре, що напередодні офіційного підписання контракту зі Збройними Силами України у 2023 році працював перекладачем спеціалізованих технічних текстів.
Ростислав брав участь у житті своєї церковної громади, і був вокалістом музичної групи цієї громади. Навіть під час військової служби він іще певний час знаходив можливість дистанційно займатися академічним вокалом.
- Ще у 2014 році друзі відкрили мені японську культуру. І я, організовував зустріч і діяльність аніме клубу “Міцурукі”. Спершу київського, потім – всеукраїнського. Діяльність цього клубу була спрямована на українізацію культури аніме, бо раніше, так само, як і багато де, аніме в Україні дивилися російською. І потрібно було доводити, сперечатися, показувати людям, що існує аніме українською. І в цьому напрямку ми працювали, – ділиться спогадами Ростислав.
Початок широкомасштабної російської агресії поставив волонтера перед логічним вибором. Він добре усвідомлював вагу та наслідки потенційних рішень:
- На якихось 20 секунд мені стало дуже страшно. Я просто зрозумів, що якщо піду далі, скажімо, дорогою війни, участі в цій війні, то мене може чекати смерть, каліцтво. Я попросив у Бога сміливості, помолився подумки, страх зник. І ми одразу почали діяти: зібралися з друзями спочатку на квартирі, а звідти поїхали організовувати спротив. Приймали перших людей, отримували першу зброю, формували загони у координації з представниками Збройних Сил України, – розповідає про момент істини та ключовий вибір у своєму житті молодший сержант.
Під час оборони Київщини самовіддача, працездатність та відповідальність просто не давали йому можливості відірватися від виконання взятих на себе зобов’язань:
- Треба було кожен автомат комусь видати, записати, хто ці люди, організувати якось роботу, і перший тиждень я зовсім фізично не виходив з цього підвалу та, власне, більшість часу провів у такій бюрократичній активності. Усі мої знайомі кияни розповідали історії, як ракета прилетіла на їхніх очах у будинок, як літаки збивали. Я нічого цього не бачив, максимум – чув вибухи. І якось відчуваю відмінність свого досвіду від досвіду інших у цей період, – згадує Ростислав. Такий стан речей не влаштовував патріота, тож при першій нагоді він вирішив змінити тилову посаду.
У добровольчий підрозділ, де служив чоловік, записалися багато іноземців. Ростиславу, який добре володів англійською, визначили завдання комунікувати з ними. Один із таких іноземців власне і повідомив про посади в Інтернаціональному легіоні оборони України, куди він сам перевівся дещо раніше.
- На цей час я формально працював перекладачем і в цивільному житті почувався трохи “не у своїй тарілці”. Незважаючи на те, що я не штурмував посадки, не був ніяким “рексом”, уже шукав варіанти, як би знову повернутися до участі в цій війні. Я подзвонив до рекрутера, і через 3 дні, 17 серпня 2023 року, вже був на пункті постійної дислокації військової частини, – каже легіонер.
Найбільше Ростислава Федорка, уже достатньо добре знайомого з військовою специфікою на той момент, вразили люди:
- З нами служив ірландець, наполовину бразильського походження. Людина, яка себе однаково добре почувала і з англомовними колегами, і з латиноамериканцями. У ньому усі ці риси поєднуються і це неймовірний відчайдух, з яким весело за будь-яких обставин. Він виконував складні завдання, щасливо вийшов із багатьох боїв і зараз у себе на Батьківщині, – розповідає про побратима молодший сержант.
Загалом, стосунки у підрозділі склалися етичні. Між людьми абсолютно різних культур сформувалася стійка система спільних правил, де кожен поважає особисті межі інших. Немає невирішуваних конфліктів, Усі одне одного толерують, розуміючи, що це потрібно для порозуміння, ефективності та досягнення спільної мети. У такій атмосфері не стираються риси і відмінності окремих культур. Просто формуються загальні традиції, які не зачіпають твою ідентичність і, відповідно, всі можуть працювати в одній команді.
Війна – це особлива екстремальна ситуація і характери людей теж проявляються особливо:
Найбільш відповідальні зазвичай ті, від кого цього не чекаєш. Зокрема, коли наставала важка ситуація, особливо активні ворожі штурми, сильні обстріли, – на позиціях залишаються люди, які, можливо, не були найбільш слухняними і дисциплінованими в армійській повсякденності, які поводилися відчайдушно, і, здається, навіть трохи божевільно. Але саме вони у найважчий момент залишаються, відстоюють усі ці найважчі дні, а потім знову стають такими, якими ми їх знаємо зазвичай, – каже Ростислав.
У підрозділі молодшого сержанта проходять службу представники близько 30 країн. Захисник ділиться цікавими спостереженнями про їхні особливості та уподобання:
Японці, в цілому, виправдали для мене стереотип, який щодо них мав. Це люди організовані, самодисципліновані, які не лінуються самі вранці робити зарядку, тренуються для підтримання форми самостійно і без наказу, цікавляться усім, що вони роблять, намагаються розібратися, вивчити і зрозуміти саму суть. Вони дуже ввічливі. При цьому – влучні стрільці.
Британці та новозеландці Ініціативні, відчайдушні, загалом – гарні солдати. Вони вміють організовуватися між собою. Ви не зустрінете самого по собі британця. Вони утворюють собі невелику групу і нею діють, завжди уміють бути один з одним солідарні.
Колумбійці відзначаються яскравим почуттям гумору, безпосередністю, і в них завжди дуже гарно прибраний прихисток. Буває, бачиш стару закинуту фронтову хату, де власник помер років десять тому, де усе просто брудне. Як тільки туди заходять колумбійці, – вони, попри обстріли й бойові дії, усе вимивають, розставляють обережно залишки меблів, намагаються організувати якийсь побут. Навіть за таких умов, колумбійці, які воюють у нашому підрозділі, дуже охайні у повсякденному житті.
Як і багато військових, Ростислав, попри чисельні успішно виконані місії, неохоче згадує бойові ситуації, скромно зазначаючи, що не вважає їх чимось надзвичайним. Зате з радістю розповідає про яскравих особистостей – своїх побратимів.
- У нас служив лейтенант бразильської армії, якого ми назвали “Акваменом”, бо він схожий на Джейсона Момоа буквально. Він був дуже харизматичний і називав нас легіонерами саме в тому плані, як давньоримські легіонери. Він перед кожною ротацією робив шикування, підбадьорюючи інших простими кричалками. “Чарлі”, “Спарта”, “legion Family”. Він завжди імпровізував, що викрикувати, і всі, завдяки повазі та харизмі, дуже його підтримували. Служачи командиром роти, він завжди сам виходив на позиції. Навіть з пораненням. Він повернувся після отримання допомоги і все одно з пораненим плечем виходив на позиції. Був випадок, коли зі своєї улюбленої гвинтівки FN FAL, яка використовується і в бразильській армії, “Аквамен” “зняв” дрон з 200 метрів! Це дуже важко.
Час, короткого інтерв’ю, минув швидко, залишивши для нас чимало вражень і глибоких роздумів. Спокій, самовладання та виваженість співрозмовника у кожному слові за інших обставин створили б враження, що з нами спілкувався професор університету, а не досвідчений воїн, який лише днями приїхав з району активних дій і зовсім скоро туди повернеться. Адже там, на лінії зіткнення, виконують бойові завдання, стримуючи найнебезпечнішу загрозу сучасного людства, побратими Ростислава, родина, сформована найкращими особистостями майже з усіх куточків світу, – Інтернаціональний легіон оборони України.
Володимир Патола
Фото Олександр Заклецький
Довідково:
Інтернаціональний легіон оборони України діє у формі військових частин у складі Сухопутних військ Збройних Сил України.
Особовий склад Інтернаціонального легіону оборони України є військовослужбовцями Збройних Сил України, виконує такі ж самі обов’язки та користується такими ж самими правами, зокрема має грошове та соціальне забезпечення, як і інші військовослужбовці Збройних Сил України.
В Інтернаціональному легіоні оборони України поруч з українцями проходять службу і громадяни інших держав.
При цьому іноземці можуть укласти перший контракт про проходження військової служби в Інтернаціональному легіоні оборони України на термін 6 місяців.
в’язатися з представниками Інтернаціонального легіону оборони України з питань проходження служби можна за посиланням: https://ildu.mil.gov.ua/
Офіційна поштова скринька, куди кандидати для проходження служби в Інтернаціональному легіоні оборони України можуть надіслати свої анкети: [email protected]
