Ейпріл Гаґґетт: Приїхала волонтеркою з Канади. Стала захисницею України. Частина 4

Що відчуваєш після чотирьох років війни? Для канадійки Ейпріл Гаґґетт відповідь проста: лише вдячність. Вдячність за кожного військового, який повертається з позицій живим. Адже сьогодні Ейпріл служить бойовою медикинею батальйону “Алькатрас” 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”.

У четвертій — і завершальній — частині нашої великої розмови вона розповідає про відповідальність перед своїми побратимами, про біль розлуки з власними дітьми та про особисту ціну, яку вона платить, проживаючи війну. Ейпріл пояснює, що “для щастя ще настане свій час” та чому, захищаючи Україну, вона водночас бореться за майбутнє, яке успадкують її діти.

Замість гордості — вдячність

“Зараз я не можу виїжджати на позиції, і, чесно кажучи, мені дуже важко з цим змиритися. Я дивлюся відео евакуацій, які знімають наші хлопці. Багато з них навіть не медики, але вони роблять усе, що можуть. Я бачу, як мої друзі гинуть від ударів дронів, і не можу бути поруч. Це дуже боляче.

Звісно, мені хочеться пишатися тим, що я можу для них зробити, усім, чим можу допомогти. Але найбільше мені хочеться просто бути там, разом із ними.

Водночас я розумію, що зараз найбільшу користь приношу саме в тій ролі, яку виконую. Я можу забезпечувати підрозділ обладнанням у таких обсягах, як це під силу дуже небагатьом. Тепер це моя робота.

Але якщо запитати, яким моментом я пишаюся найбільше, то це не доставка спорядження. Це той день, коли я підійшла до своїх військових — ще тоді, коли була волонтеркою, — і сказала: “Я одна з вас”.

Найбільшу радість мені приносить можливість привозити хлопцям те, що їм справді потрібно. Бачити, як у них загоряються очі, коли вони отримують щось, що може буквально врятувати життя. Нещодавно мені вдалося передати їм дрон-перехоплювач. Це було неймовірне відчуття. Але цього дрона вже немає.

Я не можу сказати, що щаслива. Можливо, для щастя ще настане свій час.

Я втомилася. Війна забрала частину мене.

Та щоразу, коли мої військові повертаються з позицій, я відчуваю глибоку вдячність. Коли бачу, що вони живі — навіть якщо поранені чи виснажені, — розумію: це найважливіше. Саме ці миті приносять мені найбільшу радість. Але вони не про мене. Вони — про них.”

Боротьба за майбутнє

“Мені здається, війна забирає все зайве, залишаючи лише найпростіше й найглибше — те, що означає бути людиною.

Я їм, щоб вижити, а не тому, що отримую від цього задоволення. Я прокидаюся щодня, бо мене мотивують люди, які поруч.

Але я роблю це не лише заради них. Я роблю це заради своїх дітей.

Я пропустила так багато моментів їхнього життя. Але, попри все, я щиро вірю: те, що ми робимо тут, має значення і для моїх дітей.

Іноді вони мені телефонують о третій чи четвертій ранку. Вчора я розмовляла з донькою, поки вона гралася на гойдалці десь у Канаді.

Ця боротьба — за право наших країн жити нормальним життям.

У 2022 році я побачила, як людина на іншому кінці світу погрожувала моїм дітям ядерним знищенням.

Так, я пропускаю моменти, коли могла б відводити дітей до школи чи пекти з ними печиво. Але що буде, коли їм виповниться вісімнадцять? Який світ ми їм залишимо?

Я не знаю, яким він буде. Але я хочу мати змогу подивитися їм в очі й сказати: я намагалася. Я зробила все, що могла, щоб решта їхнього життя була кращою.

Саме це дає мені сили щодня.

А мої хлопці — вони неймовірні. Вони заслуговують на шанс. Вони заслуговують на когось, хто говоритиме від їхнього імені й допомагатиме отримати те, чого їм бракує.

Мій попередній досвід, робота в соціальних мережах, усе, що я робила як директорка фонду і волонтерка до того, як приєдналася до війська, — усе це допомагає мені зараз. Мені не довелося починати з нуля. 

Тож моя мотивація складається з багатьох речей. Це мої діти. Це мої військові. Це мій “Холодний Яр”. Це моя роль “Бабці”.” 

Іноземний батальйон

“Мене дуже надихає сама ідея створення іноземного батальйону.

Я давно виступаю за це, і люди вже починають писати мені. Буквально вчора мені написав один чоловік: “Я пройшов співбесіду. Я дуже схвильований. Чи можу я поставити вам кілька запитань про бригаду?”

І це справді викликає в мене гордість.

З 2022 року я чула безліч історій від іноземців про труднощі, з якими вони стикалися в інших підрозділах. Але я цього тут не відчула.

Я отримала військовий квиток та посвідчення УБД, а грошове забезпечення за дев’ятнадцять місяців мені затримали лише одного разу — і всього на кілька днів.

Для мене велика честь бути частиною бригади, яка серйозно ставиться не лише до бойових завдань на передовій, а й до всього, що стоїть за ними: документів, організації служби та турботи про кожного військового.

Чесно кажучи, мене щодня вражає, наскільки люди тут піклуються одне про одного.

Кожен повністю відданий своїй справі.

Думаю, саме тому нашу бригаду так добре знають у світі й так високо цінують.

Тут люди серйозно ставляться до своєї роботи. Вони люблять те, що роблять. І вони щиро дбають одне про одного.”

Мій дім. Моє покликання

“Мені не подобається багато думати про майбутнє, бо це дуже складно.

Я не знаю, чи залишуся живою.

Я живу в місці, де можна просто вийти до магазину — і загинути від авіабомби. Саме так минулого місяця загинули мої друзі.

Я люблю цю країну.

І дедалі більше розумію: це мій дім.

Я багато говорила зі своїми дітьми. Де б я не була у світі, вони завжди матимуть місце поруч зі мною. Я хочу, щоб ця війна закінчилася.

Хочу, щоб вони закінчили школу, адже в Канаді дуже хороша система освіти. Але вони також знають: у мене завжди буде для них дім.

Мої діти підтримують моє рішення залишитися тут і боротися пліч-о-пліч з українським народом.

Це мій дім.

І я не збираюся його покидати.

Я не знаю, яким буде майбутнє.

Думаю, я залишатимуся у війську стільки, скільки зможу. Одного дня я хочу стати офіцеркою. Це моя мрія.

Я не знаю, скільки ще триватиме ця війна.

Але знаю: я буду тут до останнього подиху.

Я могла б поїхати. Але ніколи цього не зроблю.

Що буде після війни — я не знаю.

І не хочу зараз про це думати. Бо ми тут. Ми живі. І саме це зараз має значення.

Що я робитиму сьогодні?

Заберу посилки, відправлю нові, підготуюся до наступної поїздки — і продовжу працювати.”

Дізнайтеся більше 93-тю окрему механізовану бригаду “Холодний Яр” та долучайтеся на офіційному сайті: https://www.93ombr.army/ 

Текст: Дмитро Толкачов

Відео: Дмитро Толкачов, Олександр Беккер

Монтаж: Олександр Беккер